Главная » Статьи » Мої статті

Чи варто судитися з державою?

Олександр Косяк – доктор фізико-математичних наук, провідний науковий співробітник відділу Нелінійного аналізу Інституту математики НАНУ, керівник міжнародних наукових програм.

Після трьох років проведених у Франції, в Марселі, де я займався науковою роботою та викладанням в  університеті Екс-Марсель I, я повертався з сім'єю в Україну на автомобілі, Renault 19, який я купив на зароблені у Франції гроші. Вартість автомобіля була  50 000  франків, що становило трохи менше ніж 10 000 доларів.

Як мені сповістили на кордоні, а потім в  митному управлінні,  я мав сплатити 3000 доларів митного збору за реєстрацію автомобіля та інші процедури, в рамках так званого "розмитнення". Сума досить значна.

Протягом деякого часу, я кожних 2 місяці, не зважаючи на погоду, сніг чи дощ,  покидав територію України на автомобілі, тому що декларація на ввезення автомобіля в Україну давала можливість користуватися ним без розмитнення тільки протягом 2-х місяців.

Через деякий час моїх поневірянь в Митному управлінні знайшовся один дуже порядний чоловік, імені якого я, з природних міркувань, приводити не буду, який пояснив, що в моєму випадку я не маю платити митного збору, тому що маю право ввезти товари на половину суми грошей, зароблених за кордоном, без митного оформлення, якщо я перебував там в рамках відрядження. Я якраз був там у відрядженні.

Цей чоловік вказав навіть номер постанови Кабінету Міністрів, в якому про це йшла мова. Забігаючи наперед, я пред'явив суду, за його вимогою, не тільки копію відрядження, а й копію наказу про відрядження та довідку про те, що я працюю в Інституті математики.

Проте у Віснику Верховної Ради України, де публікуються подібні постанови, саме цієї постанови не було, а були лише попередня і наступна. Напрошується висновок, що цю спеціальну постанову приймали таким чином, щоб нею могли користуватися лише обізнані люди, а точніше, лише “свої” люди. До того ж постанова була, а механізму реалізації, як мені повідомили, не розробили.

Єдиним способом відстояти свої права було звернення до суду, що я і зробив. Я зібрав всі необхідні документи і звернувся до адвоката, який уважно мене вислухав та сказав, що він подібними речами ніколи не займався, але, судячи з усього, вважає, що я сам добре розібрався в питанні і необхідності мені йти на суд з адвокатом він не вбачає. Проте він допоміг мені підготувати судовий позов до територіального митного управління.

На суді мені повідомили, що оскільки машина не була знята у Франції з обліку, то її не можуть поставити на облік в Україні.Тільки після детального вивчення мною митного законодавства, стало ясно, що вони лукавили. Текст говорив, що автомобіль має бути знятий з обліку за кордоном, але не в імперативному значенні. Тобто, не говорилося, що в противному випадку він не може бути поставлений на облік в Україні. Насправді закон пояснював, що в противному випадку (якщо автомобіль не знятий з обліку), то на нього накладаються певні митні обмеження (наприклад, неможливість продати автомобіль протягом певного часу), але це не є підставою для відмови в постановці на облік в Україні. 

Тепер же я мусив:

1) дістати довідку з Франції, що автомобіль знятий з обліку;

2) легалізувати довідки про зарплату, як того вимагали представники Митного управління.

Для довідки: документ, виданий на території однієї держави має юридичну силу на території іншої держави тільки після проходженні відповідної процедури “легалізації”. В моєму випадку довідки про зарплату, видані у Франції, мали бути легалізовані на території України в Міністерстві закордонних справ. МЗС тільки підтверджує, що документ (виданий у Франції) відповідає всім умовам видачі такого документа на території Франції.

В МЗС мені відмовилися легалізувати довідку про зарплату, пославшись на те, що, оскільки це є комерційний документ, то необхідно це було робити у Франції, в Консульстві України в Парижі. Клерк, який мені все це пояснював, навіть відлучився на якийсь час, немов би для розмови з консулом в Парижі. Я не впевнений, що він розмовляв з консулом. Але коли він повернувся, то твердо заявив, що він телефонував консулу, радився з ним і той підтвердив його правоту.

Не маючи іншого вибору, я наважився на крайній крок. Я швидко написав письмове звернення, передав його тому ж самому службовцю і чемно попросив надати мені письмову мотивовану відмову. Це подіяло і тільки таким чином я легалізував довідки про зарплату.

Далі починається найцікавіша і, в якомусь сенсі, найабсурдніша частина історії. Треба було одержати довідку про зняття автомобіля з обліку у Франції. Я маю гарного товариша у Франції – Жана Марі, який долучив мене до скелелазіння і, взагалі, спілкування з яким лишило чи не найглибший слід від перебування у Франції. Я попросив його звернутися в Префектуру Марселю з проханням видати відповідну довідку.

Відповідну, але не зовсім, довідку мені прислали, проте проблеми на цьому не скінчилися. Справа в тому, що в довідці, яку видають у Франції при продажі автомобіля, відсутня не тільки сама процедура зняття з облік, а й саме поняття. При продажі автомобіля видають довіку тільки про те, що автомобіль не заставлений і т. ін., тобто, що ніхто до нього не має претензій. Мови про зняття з обліку взагалі немає.

Я записався на прийом до посла Франції у Французькому посольстві у Києві. Оскільки я провів певний час у Франції, то ми спілкувалися французькою. Він запитав, що я точно від нього хочу. Я пояснив, що мені необхідна довідка про те, що інших довідок у Франції стосовно автомобілів на продажу, крім тих які видають, у Франції не видають. Посол відповів, що предметом не володіє, але може зателефонувати в Префектуру Марселю, що він і зробив. Через деякий час він врочисто повідомив мені, що так воно і є і я одержав свою довідку.

Таким чином, маючи на руках обидва необхідні документи і вже вивчивши митне законодавство я з'явився на чергове судове засідання. Проте на черговий суд представники митниці навіть не з'явилися. Суд вирішив справу на мою користь.

Однак справа на цьому не скінчилася. Оскільки все це продовжувалося біля року, а автомобіль був на митному обліку, проте не був розмитнений, то за кожен день перебування на митному контролі потрібно було платити певну суму, пропорційну вартості автомобіля. За рік набігло 1000 доларів. В митниці мені сказали: “Ну ви дорогу в суд знаєте?” Я вже знав. І знову справа була вирішена на мою користь.

Цікаво, але ця постанова, що дозволяла придбати товари за кордоном без розмитнення, через рік була скасована.

Одна моя знайома сказала з приводу цієї історії: “Вас потрібно заспиртувати і за великі гроші показувати людям: він судився з державою і виграв процес!”

Так, це моя життєва позиція - не давати та не брати хабарів, чому і підписав Декларацію безхабарності, долучившись до Національного Руху "Ні хабарництву! Я не даю і не беру хабарів" і закликаю кожного це зробити заради побудови нової України! 

Кореспондент Руху «Ні хабарництву!»

Олена Гула

Категория: Мої статті | Добавил: serggula (06.05.2015) | Просмотров: 781 | Рейтинг: 3.0/2
Всего комментариев: 0
avatar