Всі новини » 2015 » Березень » 30 » Левко Лук’яненко: „Хабарництво можливо подолати за два кроки”
21:15
Левко Лук’яненко: „Хабарництво можливо подолати за два кроки”

Левко Григорович Лук’яненко – жива легенда української самобутності, дисидент, політик, історик, письменник, правозахисник, автор Акту про незалежність України. Його оптимізм, любов до життя та віра в перемогу надихає кожного, хто з ним спілкується. Представники Руху „Ні хабарництву!” також мали бесіду з паном Левком. Після щирого спілкування в домашній обстановці не залишає почуття того, що в Україні все буде добре, а громадянське суспільство зможе подолати хабарництво. Пан Левко підписав декларацію доброчесності, чим підтвердив свою участь в національному Русі „Ні хабарництву!” та став прикладом для багатьох свідомих українців.

 

 

- Пане Левко, охарактеризуйте нинішню ситуацію в Україні. Яким Ви бачите вихід?

Те, що зараз відбувається – це спроба керівництва Росії відтворити Російську імперію в межах колишнього Радянського Союзу. Росія завжди мала в планах повернення колишніх республік СРСР. І Україна займає в них першочергове значення. Багато відомих політиків говорять про те, що Російська імперія не може існувати без України. Протягом 283-х років українці волею, чи неволею, допомагали будувати Російську імперію. А тепер прийшов час для України, щоб зруйнувати Російську імперію. Думаю, що історія допоможе здійснити цю дальню мету.

 

Починаючи з 1991 р. Росія веде інформаційну війну проти України. Людей завжди намагалися переконати, що самостійність – це погано. Росія розмножила в Україні свою п’яту колону. Щось було відкритим, наприклад, комуністична партія, а пізніше партія регіонів, а щось – прихованим. В Україні було зареєстровано 4 політичні партії та близько 13-и громадських організацій, які постійно діяли у напрямку як посіяти зневіру, прищепити любов до Росії і т.д. Тобто така собі антиукраїнська діяльність.

 

Проте головний прорахунок Путіна в тому, що український народ виявився не об’єктом, а суб’єктом. Армії немає, все розвалено, а народ самозорганізувався і почав чинити опір. Це було несподіванкою для Путіна. Українська нація виявилася патріотичною і спроможною воювати. Багато хлопців, хто пішли обороняти рідний край, кажуть: краще згинути у війні, ніж повернутися в московське рабство.

 

Не випадково російський цар, Петро Перший, заснував Москву скраю, на західному кордоні – щоб мати можливість завойовувати чужі землі. Бо ж, зазвичай, коли будується держава, то столиця формується в її центрі. Така поведенція Росії примушує кожного українця поставити собі питання: “Хто ти є  на цій землі, якого роду, племені?” Кожен, хто дає відповідь на це питання – прив’язує себе до цієї землі. Тут наше минуле, наша історія. Пробудження національної свідомості мобілізує націю на боротьбу проти загарбника. Господь дав нам найкращу землю для життя. Якщо ми створені бути на цій землі господарями, то це потрібно відстояти. Свобода – це найвища цінність. Армію можливо перемогти, а народ – ні. Я пропонував зорганізувати всенародну військову підготовку. Щоб люди мали хоч найменші знання як захищати себе і рідних. Ми за правду. А Господь Бог допомагає правому, а не злодію.

 

 

- На разі маємо також внутрішнього ворога України – корупцію і масове хабарництво. Звідки ця проблема в українському суспільстві?

 

До цього нас привчила Радянська влада. В СРСР не можливо було піти в магазин і купити мішок цементу чи кубометр дощок для ремонту підвіконня. Все потрібно було діставати. Для цього заводили знайомство із завскладом. Несеш півлітра, гроші і про все домовляєшся.

 

Тож у нас не купували, а діставали. Мистецтво діставати розвинулося дуже високо і вкоренилося глибоко. Бо тягнулося це не 10 років, а протягом майже трьох поколінь. 73 роки ми мали деспотизм комуністичної системи, яка нас привчила діставати. Тому старше покоління, такі як я, та й, навіть, молодші, виросли у тій системі, коли давати хабара означало щось дістати. Бо купити нема як. Часи змінилися. Вже протягом 23-х років ми живемо в незалежній Україні, коли купити можна будь-що. То й хабара вже можна і не давати. Але звичка залишилася глибокою. Тому від неї важко відмовитися.

 

- А які Ви порадите успішні кроки для максимального подолання хабарництва?

 

По-перше, за нашим кримінальним кодексом покарання несуть і той, хто дає, і той, хто бере. Таке формулювання зв’язує обидві сторони. 

 

А друге, це – економічний аспект. Сільський, районний, місцевий бюджети повинні бути відкритими. Тендерні торги – відкритими. Тобто, відкритість економічної діяльності буде другим кроком поступового подолання хабарництва.

 

Коли я був в Канаді послом, то дуже дивувався. Якось в магазині мені видали довжелезний чек, в якому, крім ціни на покупки, містився фінансовий звіт роботи фірми за цілий рік. Ця фірма має в обороті мільйони доларів. А я ж звик до таємниці. Бо ж в СРСР було таємницею, що в районному центрі є 2 цукрові заводи. Український громадянин не мав права цього знати. А тут на чекові весь оборот фірми. Я був вражений. Для радянської людини це було здивуванням. Але потім я звик до цього. Ще одного разу ми з дружиною їхали на автомобілі і зробили незначне порушення, бо не знали дороги і не там розвернулися. Нас зупинив поліцай і ми мусіли заплатити штраф у 100 долларів. Ні вмовляння, ні статус, ні пояснення – нічого не допомогло. Канада – правова держава, порушив – плати. І це правильно.

 

 

Викриття хабарництва багато в чому належить засобам масової інформації. Необхідно повернути обов’язок прокуратури (міліції і слідчих органів) реагувати на повідомлення преси про вчинення злочину. В нас це відійшло. Ми в незалежній Україні стали наскільки демократичними, що ця демократія перетворилася на зло. Кваліфіковані юристи пишуть з доказами про те, що конкретна особа вкрала і поклала гроші в Брюссельський банк. А ніякі заходи не вживаються. Чому? Бо демократія перетворилася в анархію.

 

- Пане Левко, нині сотні українців підписують декларації безхабарності, чим засвідчують, що вони не будуть давати і брати хабарі. Що б Ви могли порекомендувати таким людям надалі?

 

Рекомендую таким людям бути сміливими та чесними. Це особливо стосується тих, хто має адміністративні повноваження. Бо вони можуть використовувати своє службове становище, щоб зробити те, що називається “по блату”. Щоб не було “по блату”, то було б добре, щоб такі люди давали зобов’язання не брати і не давати хабарів. Таку ініціативу я підтримую і сам підпишу декларацію безхабарності. Потрібно будувати правову державу.

 

Розмову вів Сергій Гула

Голова Руху "Ні хабарницвтву! Я не даю і не беру хабарів"

 

Переглядів: 913 | Добавив: serggula | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar